Верни до мене, пам'яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить спiвом горло солов'я
в гаю нiчному. Пам'яте, верни
iз чебреця, iз липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в моï, червонобокi, виснуть сни.
Нехай Днiпра уроча течiя
бодай у снi у маячнi струмує,
i я гукну. I край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя.
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить спiвом горло солов'я
в гаю нiчному. Пам'яте, верни
iз чебреця, iз липня жаротою.
Хай яблука останнього достою
в моï, червонобокi, виснуть сни.
Нехай Днiпра уроча течiя
бодай у снi у маячнi струмує,
i я гукну. I край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя.
Василь Стус
Як же гарно!
ВідповістиВидалитиЗгодна.
ВидалитиСьогодні - саме про пам"ять, так.
ВідповістиВидалитиДякую, Наталю, за один з найулюбленіших віршів Стуса.
Так...
ВидалитиДнями фотографувала яблука, згадався цей вірш. Хотіла розмістити одним дописом, та не змогла...
Прекрасні слова! глибокі та щемні...
ВідповістиВидалитиТак. Прекрасний поет, з такою трагічною долею...
ВидалитиА його кати ще й досі ходять по землі (((
Прекрасна поезія, дуже на часі...
ВідповістиВидалитиТак, Катю...
Видалити